Марійський духовний центр у с.Зарваниця
Духовні роздумиЦе було під час святкування 500-річчя українського козацтва. Тернополяни освячували
землю, яку везли на Січ, щоб там висипати її на Козацьку могилу. До мене підійшов старенький дідусь, поцілував землю і приложив до неї образ Матері Божої. Він щиро молився і плакав. Невдовзі дідусь розповів, що приїхав з Канади і побував у Зарваниці, де окропив животворною водою ікони Матері Божої для себе і сина.
За моєї пам’яті люди з нашого села Заруддя ходили пішки в Краснопущу, Підкамінь, вибиралися у Зарваницю возами. Брат Павло з хлопцями їздили верхи на сивих конях, прикрашали їх різними стрічками, особливо синьо-жовтими, а самі одягалися в шаровари і вишиті сорочки. Мій брат писав вірші, друкував їх у газетах, на жаль, я їх не маю, тільки пам’ятаю, що в одному з них описано Зарваницю, чудотворний образ Матері Божої.
Двоє літніх людей навколішки підходили до каплиці, цілуючи на своєму шляху землю. Потім, хрестячись, торкалися до образу Матері Божої, що був у каплиці. Це було подружжя Томківих, які приїхали з далекої Канади.
Майже 50 років тому молода пара після одруження прийшла до каплиці просити благословення. Були тоді тяжкі роки. Народ український не мав права жити на своїй землі, а хто боровся за це право, то був поневолений або вигнаний у чужі краї. Така ж доля спіткала молоде подружжя Томківих. Спочатку Німеччина, потім Канада. У Німеччині в них народилась донька, яка в шестимісячному віці тяжко захворіла. Батьки жили у таборі. Лікар, який обслуговував табір, усе зробив, щоб врятувати дитину, але це не допомогло.
Після 55 років життя на чужині я приїхав на рідну землю, щоб побачити мою Україну вільною і незалежною. Я пройшов важкий і тернистий життєвий шлях: польське військо, довга німецька неволя, важка праця на чужині. Вистояти і побороти все це допомогла мені сильна віра в Бога і чудотворну дію образу Зарваницької Богоматері.
Чому так? Бо саме вона оздоровила мене, дала мені силу і надію на життя.
А було це так. Я народився і жив в селі Великих Бірках. У 1933 році, будучи 17-річним юнаком, я сильно простудився й тяжко захворів на легені. Протягом півтора року хвороба не покидала мене. Місцевий лікар Карачко вже втратив всяку надію на моє одужання. Мати зверталася до народних цілителів, але й вони були безсилі. У відчаї, з останньою надією мати пішла на відпуст до чудотворної Богоматері в Зарваницю.
Багато чули розповідей про святі місця від своїх дідів. Наші сусіди пригадують, як зі своєю бабусею ходили в Почаїв і Зарваницю. Йшли пішки, а старших і хворих везли на возі. Навіть у Підкамінь ходили і приносили з цих місць образки та хрестики і зберігають їх до сьогоднішнього дня.
Це було в 1938 році. Тоді я була ще дівчинкою. Батьки мої кожного року їздили до Зарваниці і мене деколи брали з собою. Дуже багато народу з усієї Галичини з’їжджалося у Зарваницю. Хто возами, а хто пішки чи верхи на конях. Було цікаво і весело усім. Співали пісні, поети читали вірші, ремісники продавали різьблені з дерева речі. Монахи пригощали приїжджих різними ласощами. Мені запам’яталося це на все життя.